Рубрика: Тематический рубрикатор

З різних приводів від участі у Самміті, за даними порталу "EUobserver",  відмовились премєр-міністри Великобританії Гордон Браун та  Іспанії Хосе Луїз Сапатеро, які спростили рівень до міністреського. Такого ж кроку очікують і від президента Франції Ніколя Саркозі, який має певні питання до чеського грави уряду, що в свій час не приїхав на Саміт Середземноморського Союзу.

Не буде на Самміті і призидента Польщі Леха Качинського, який не може ніяк розібратись з керівником польского уряду щодо своєї компетенції у зовнішній політиці. Да й сам Дональд Туск не вирішив остаточно (що для нього цілком природньо) щодо своєї участі у роботі Самміту, оскільки ця подія йде перед очікуваною зустріччю з російським прем'єром Володимиром Путіним, який досить сенситивно відноситься до починань ЄС на пострадянському просторі. 

Не очікують на Самміті і президентів двох потенційних учасників Східного партнерства — Білорусі і Молдови. Якщо Олександра Лукашенка там особливо і не чекають, то Володимир Воронін — цілком бажаний гість на празьких килимах.

Що ж, початок СхП і не обіцяв бути райдужним. Але наразі він має всі можливості обернутись черговим прикладом того, що ЄС не готовий йти далі, ніж того дозволяє Кремль.

 

 

Сумно, що в Брюсселі так і не зрозуміли, що медіація при кризових явищах – це лише спроби (не завжди адекватні) щодо тушіння пожежі, не намагаючись знайти спосіб запобігти її появи в майбутньому.
Спочатку була Грузія в серпні 2008 року, коли зовнішньополітичний ступор ЄС намагались замаскувати під вдале посередництво Ніколя Саркозі. В січні 2009 року при черговому загостренні газового конфлікту між Україною та Росією посередником вже був прем’єр-міністр Чехії (на той час при офісі) Мірек Тополанек. Нещодавно до Молдови навідувались представники ЄС з тією ж метою … хоча з певним запізненням.
Тепер знову Україна. Напевно, не зрозумів шеф Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу, коли пан Ющенко йому без надлишкової дипломатичності зауважив, що на цьому фронті ніяка медіація вже не допоможе. Пацієнти знаходяться в стабільно важкому стані якщо мова йде про спільність дій. І унісонні посмішки і підписи ВАЮ та ЮВТ під час березневого розгляду подальшої долі української ГТС є не виключенням, а, скоріш, підтвердженням тези.
Цікаво в цьому контексті, що ЄС вперто продовжує імітувати діяльність, замість реальної спроби включитися в гру і спробувати реально вплинути на хід подій в регіоні Східної Європи. Один з варіантів вектору прикладання європейських зусиль, проект «Східне партнерство», з амбіційної ініціативи перетворився на безвиразну зовнішню політику ЄС, нейтральну не тільки для бюджету ЄС, але й в сенсі пропозиції реальної додаткової вартості потенційним партнерам на Сході. Вже до офіційного старту Східного партнерства, його окремі компоненти та механізми визивають великий сумнів з точки зору можливості їх ефективної операціоналізації.
Але, цілком можливо, що я помиляюсь і медіаційна група з ЄС приведе до тями Віктора Андрійовича та Юлію Володимирівну, які ж відразу схаменуться і разом виведуть український човен з кризи…
Ну що ж… Успіхів європейським колегам!

Провели в Варшаві Євроатлантичний форум. Декілька тижнів тому також ініціювали неофіційний самміт шефів оборонних відомств НАТО в Кракові.

Проте, суспільна дискусія це питання не оминула. Пролунали оцінки від провідних політиків, які наразі очолюють Польщу або ж брали участь у процесі наближення сусідньої країни до цього безпекового союзу. Оцінки різні, але мало-хто заперечує, що саме євроатлантичний вектор надав країнам Центральної Європи і Польщі, зокрема, відчуття безпеки.

На початку 90-х все не було так однозначно. Після демонтажу Варшавського пакту, країни соціалістичного табору перебували в площині невизначеності. Росія як спадкоємниця Радянського Союзу намагалася закріпити свій вплив на цьому просторі шляхом домовленостей и торгів із Заходом. Кремлем пропонувалось в в 91-92 рр. на території країн Центральної Європи зробить певну буферну зону, "сіру зону" безпеки, яка перебуватиме в постійній ситуації політичної нестабільності під спільним контролем НАТО, Росії та Ради безпеки ООН.

Не склалося. Самі країни соцтабору виступили проти і звернулися до Заходу з проханням про приєднання до НАТО.

Не вдалося і Україні закрутити Польщу у свої проекти спільної регіональної безпеки (т. зв. проект Кравчука), які опосередковано спрямовувались проти Росії. Польща не повелась знову. Розмінюватись на регіональні пакти з туманними перспективами замість чітких перспетив в НАТО Варшава не виявила бажання.

Пройшло 10 років. Наразі Польща вже не уявляє свого майбутнього в сфері безпеки без євроатлантичного виміру, який чітко прописаний у всіх концептуальних документах держави. Крім того, Варшава активно приймає участь у реформуванні структури, активно лобіює свого кандидата на посаду Генерального секретаря НАТО (детальніше див. http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=37175).

Україна ж і надалі продовжує дрейфувати в площині невизначеності. До речі, за результатами аналізу іноземних експертів в сфері безпеки, на світовій мапі безпеки Україна є єдиними сірим острівцем в Європі (сірий колір означає нестабільність з точки зору безпеки), таким як країни Близького Сходу та Середньої Азії.

Висновки робити треба. Далі провисати немає сенсу і дуже небезпечно, особливо в час поверення світу до багатополярності.

Почати треба з того, що переважна більшість українських першорангових політичних діячів (причому першорангових за посадою, а не якістю провадження політичної діяльності) просто не з'явилися на панельних засіданнях Форуму, де мали виступати. Наприклад, на першій вступній сесії, між іншими, мали в якості доповідачів бути екс-президент Польщі Лех Валенса, спікер ВРУ Володимир Литвин, голова ПР Віктор Янукович і низка інших осіб. Лех Валенса прибув…. наші ж хлопці не змогли. Так сказати, справи державної ваги не дозволили.

Віддуватися прийшлось за всіх Григорію Немирі, як фронтмену з питань "А що там у нас з Європою?". Можливо, це й на краще. Принаймні, людина вільно спілкується англійською мовою та знає, що можна сказати, а про що краще промовчати. Багато говорив про спільну історію, трішки менше про поточні справи, ще менше про перспективи.

Така ж ситуація ігнорансу спостерігалась і під час інших панелей. "Родина в опасности", то які можуть бути форуми!?. Так можна для себе пояснити таку поведінку не просто політиків, а, в тому контексті, представників України.

Під час спілкування з польськими організаторами я відчував їх велике розчарування, яке важко було заховати під черговими фразами та посмішками. Поляки, які все ще тримаюються за роль адвокакції України перед Заходом, потехеньку прозрівають. Нікому це не потрібно в Украні. Принаймні на політичній Говерлі. Принаймні, коли касті народно обраних треба думати про хеджирування своїх ризиків під час виборчих перегонів.

Не знаю, як інщим українським учасникам, а мені було соромно за нас. Кажу "за нас", бо в міжнародних заходах не виділяю партійність та ідейність, а тільки патріотизм і орієнтованість на національні інтереси. Може соромно було тому, що, на нещастя, знаю польску мову та випадково сидів біля поляків, які це питання жваво обговорювали. А може тому, що вважаю за базову цінність людини в політиці (та й просто в житті) робити те, що обіцяєш. Обіцяєш прийти і виступити, то прийди і зроби виступ. Не можеш — попередь! Це ж так просто, на перший погляд. Але тільки не серед українських політиків, які діють по принципу кінної атаки: "Спрочатку втягнемся в бій, а там подивимось!"

28 лютого в Чернігові з приватним візитом перебувала Ханна Северинсен, колишній співдоповідач по Україні моніторингового комітету ПАРЄ. Перед цим вона також брала участь у Форумі в Києві. Під час прес-конференції, організованної спільно керівництвом обларади та організацією "Ахалар" (до речі, молодці, хлопці, що запросили Северинсен і змогли організувати зустріч), не втримався, щоб не спитати про її враження з цього приводу. І знову ж таки європейська ментальність проявилась, незважаючи на товстий шар дипломатичності у відповіді. Не прийнято так в Європі проявляти свою безвідповідальність, як це дозволяюмо собі ми.

До речі, саме Немиря під час відкриття вперше озвучив думку, яка крутилася від початку роботи Форуму у багатьох. Треба перейменувати форум, оскільки назва "Європа — Україна" наштовхує на бажання зробити арифметичні маніпуляції.
Перейменувати можна, звісно. Але чи змінить це нашу ментальність, чи викоренить політичну безкультурність?

Поки що на елітарному та й на суспільному рівні Україна дійсно в мінусі по відношенню до Європи. Як не гнобливо, азіатська ментальність все ще тяжіє над нами. Чи надовго?